На мальовничих берегах колись повноводної та швидкоплинної Ятранi, розташувалася Рогова - старовинне і затишне село. Ця мiсцевiсть була заселена люднiстю здавна, бо на околицях села виявленi залишки кам"яного вiку та трипільської культури.
Рогова, як i бiльшiсть сiл Уманщини у ХУIII ст. став власнiстю Потоцьких. Згодом 1406 дес. землi володiла помiццщя Пiзанська, а 40 дес. належали сiльському священику.
  Початок ХХ ст. ознаменувався у селi революцiйнимя виступами рогiвчан. У травнi 1905 року, коли прийшов час формувати густоту насаджень цукрових бурякiв, селяни застрайкували, вимагаючи пiдвищення заробiтної платні. Сiльський староста викликав з волостi урядника i сiльський священик бiля управи умовляв народ розiйтись з миром. Однак, з натовпу вийшла Хаврона Афонiвна Гаваза, ухватила урядника за барки, вдарила його i нагримала на батюшку. Її пiдтримали Левко Парфенюк, Сергiй Гуцалюк, Вакула Шевчук та Всеволод Мединський. Саме тодi у селi було пiдпалено кiлька солом"яних скирт та панську конюшню. Так рогiвчани продемонстрували своє невдоволення iснуючими порядками.
Жовтневi події 1917 року теж не оминули рогiвчан. Першими поборниками за нове життя у селi були Платон Парфенюк, Олексiй Гуцалюк, Іван Урбанський, Всеволод Мединський та iн.
  У роки громадянської вiйни воюючi сторони почергово змiнювали одна одну: червоні, бiлi, зеленi, махновцi, денiкiнцi, гайдамаки. Як говорили у селi: "i то нашi, i то наші". Але все ж бiльша частина рогiвчан пiдтримувала радянську владу. Чоловiче населения допомагало котовцям охороняти Перегонiвський цукрозавод вiд денiкiнцiв та угрупувань Зеленого.
З закінченням протистоянь село спробувало жити по новому. Було органiзоване “Товариство сприяння допомоги бiдним” пiд головуванням Артема Тарахтiя. Потiм його керiвниками були Никифор Шпильовий та Марко Добровольський.
  3 1928 року у селi розпочато колгоспне будiвництво, активiстами якого були Устим Добровольський, Мирiн Балинський, Олексiй Олексiєв, Іван Письменський, Василь Журбенко, Ксень Кривий, Василь Бойко, Марiя Парфенюк, Вустя Казнадiй та iн. Створений колгосп називався “Плугатар”. У 1933 роцi рогiвчани пережили трагедiю голодомору, але життя продовжувалось.
  У 1934-1935 роках активно велась лiквiдацiя неписьменностi й особливо багато над цим працювала вчителька мiсцевої школи Анастасiя Платонiвна Костецька.
Подальший мирний розвиток села був перерваний Великою Вiтчизняною вiйною, з фронтiв якого не повернулись до рiдних домiвок 97 рогiвчан. Однi з них зустрiли ворога ще на кордонi (Іван Казнадiй та Федiр Гуля), iнші — відстоювали Сталiнград (Юхим Парфенюк), а ще iншi — проливали кров пiд Яссами (Тимофiй Гаваза). Житель села Якiв Кецкало був учасником вiйськового параду у Москвi 7 листопада 1941 року, а Федiр Гуля брав участь у Парадi Перемоги 1945 року.
  У повоєннi роки рогiвський колгосп почав носити iмя Ленiна, а очолював його Губенко. у 1958 роцi село Рогова було об’єднане з селом Острiвець до одого колгоспу пiд назвою “Дружба’, i першим його керiвником став Роман Безруков. Згодом колгоспом керували І.Крученко та Г.Осадчий. Саме за керiвництва останнього прокладено дорогу з твердим покриттям, побудованi примiщення ферми, тракторної бригади тощо.
3 1967 року майже 20 рокiв беззмiнним головою колгоспу був Василь Миронович Тихонюк. Пiд його керiвництвом у селi зводилась двоповерховi будинки, з’явились новi магазини, гостинно вiдкрила дверi школа на 250 мiсць, головну дорогу покрито асфальтним покриттям i тд. Головами сiльської ради у цi роки були А.У.Добровольський; Л.С.Гусак, В.Ю.Коваль, Л.В.Проценко, П.С.Парфенюк, Н.П. Дигалюк. Наступним головою колгоспу був М.Д.Григоренко, а потім ним став Б.Г.Пахолюк.
  У 1989 роцi колгосп “Дружба” був роз’єднаний i в Роговi колгосп назвали “Колос”.
 "Колос" виявився не з надто міцними ногами і під мудрим керівництвом славного господарника А.У.Добровольського вiн був реорганiзований у колективне пайове сiльськогосподарське товариство, яке з горем пополам протрималося аж кілька років і за цей час безслідно зникли колгоспні надбання здобуті дуже тяжкою працею кількох  поколінь. Отже, будівництво світлого майбутньго розпочате в далекі післяреволюційні часи Устимом Добровольським блискуче і тріумфально закінчив Анатолій Устимович Добровольський.



1    2     3

Зміст