Село Рогова Уманського району Черкаської області знаходиться в Центральній Україні за 30 км на південний схід від Умані та розташоване на мальовничих берегах річки Ятрань. Час назви села покоїться в сивій давнині , орієнтовно ХУІІ століття, коли почалось заселення півдня України. Є дві версії походження його імені. Одна із них - першим власником села був поміщик Рогов. Друга ж, мабуть, більш ймовірна. Сюди начебто пересилився одим з перших житель с.Ятранівка Роговий, мабуть,що його прізвище і стало назвою села. В Ятранівці ж і нині є люди з таким прізвищем, в Рогові ж воно не прижилось.
  В 30-і роки у новоствореному колгоспі почала з’являтися техніка, яка була для того часу новиною, а водії і трактористи користувались неабияким авторитетом. Першими водіями на своїх полуторках були Кецкало Михайло Теофанович, Парфенюк Сава Ониськович, Бурлатюк Андрій М., Кецкало Іван Політович. Трактористами стали Гуцалюк Іван Андронович, Журбенко Варлам Дементійович, Беленчук Феофіл Трифонович, Парфенюк Маніфат Кірянович, Казнадій Спередон Васильович, Рудий Іван Аврамович, Тарахтій Никифор Никодимович.
  В роки другої світової війни майже 200 юнаків і дівчат були вивезені до Німеччини і перетворені там на остарбайтерів, новітніх рабів. Двоє із них Парфенюк Андрон Ульянович і Тарахтій Абакум Никодимович – потрапили, навіть, в концентраційні табори через прагнення втекти на Батьківщину. Особливо тяжка доля випала Тарахтію А.Н., якого визволити з Освенціума американці - юнак перебував у дуже важкому стані.
Закінчилась війна, і поріділе село приступило до відбудови. Не вистачало робочих рук, не вистачало і техніки. Колишні фронтовики знову перетворились на сумлінних колгоспників. Село почало оживати. Багатший урожай стали давати поля, які обробляли наші земляки, працювала техніка з Дубівської та Бабанської МТС. В 50-х роках господарство ім.Леніна очолював голова колгоспу Губенко М.О, а потім Крученко І.Т. Досить непогано працювала тваринницька галузь, особливо свинарство, а доглядач свиней Кравець Гордій Омелянович був удостоєний ордена Знак пошани. Там же працював і Кривий Петро Семенович.
  За роки правління М.С.Хрущова в країні почався процес укрупнення сільськогосподарських підприємств. Не обійшла ця доля і наших селян. Рогова разом з колгоспом «Червоний партизан» с. Острівець утворили нове господарство «Дружба», яке спеціалізувалось на виробництві зерна, розвитку тваринництва, садівництві, плодоовочевих культурах. Досить успішно функціонувало господарство у середині 60-х, коли ним керував Григорій Якимович Осадчий, а парторгом був Микола Вавилович Руденко. В цей час почали будувати сучасні тваринницькі ферми, автогараж, почали будівництво нової двохповерхової школи, будинок правління колгоспу.
В 1967 році колгосп (на багато років) очолив Василь Миронович Тихонюк, людина енергійна і тямуща. В 60-х рр.. в селах нарешті центральна дорога була покрита бруківкою, 1985 – асфальтом. В честь 50-річчя Жовтневої революції в селі було відкрито нові магазини, а з січня 1967 року вступила в дію нова школа, яку протягом останніх 20-ти років очолює директор – Юрченко Л.В.   В 1975 році над р.Ятрань було збудовано красень-міст, замість старенького, дерев’яного, який заливала вода під час весняних повеней. Село розвивалось, заможнішали колгоспники, не стало солом’яних покрівель на хатах, люди почали зводити нові добротні будинки. З"явилися перші телевізори, автомобілі. Постійно поповнювався технікою машинно-тракторний парк. І хоч труднощів вистачало, село економічно росло. Велику роль відіграли тут свої місцеві кадри, і керівні, і працюючі. В ті роки в селі побудували фельдшерський пункт, дитячий садок. Протягом 40 років ФП очолює Смульський О.А. Багато років справі рослинництва приділив Петро Савович Парфенюк, розумний, знаючий агроном, випускник Уманського сільськогосподарського інституту. Немалий внесок галузі рослинництва зробили керуючий Сава Васильович Парфенюк та бригадир тракторної бригади Василь Ксенофонтович Кецкало. Саме в кінці 70-х – початку 80-х років механізація почала активно витісняти ручну працю, а механізована ланка Гери Володимира Пилиповича виростила по 420 ц цукрового буряка з 1 га. Ударною працею відзначалися комбайнери Клименко Анатолій Германович, Циганчук Микола Панфилович, Гаваза Микола Тимофійович (нагороджений орденом Знак пошани), Гуцалюк Микола Степанович; механізатори Гуцалюк Тимофій Іванович, Шмигін Петро Володимирович, Кривий Іван Петрович, Парокінний Ігор Лаврович, Рудий Василь Іванович, Парфенюк Михайло Юхимович, який згодом очолив тракторну бригаду на довгих 25 літ; водії Кирилюк Григорій Трохимович (нагороджений орденом Знак пошани), Шпильовий Анатолій Миронович, Русов Василь Тодосійович. Не менш успішно функціонувала тваринницька галузь. Для цього створювалися умови: просторі приміщення, механізація трудомістких процесів, поліпшені раціони харчування. Нормою стали 3000-чні надої молока від однієї корови. З цим завданням успішно справлялись: Циганчук Ніна Савівна, Кецкало Марія Василівна, Руда Ганна Никодимівна, Парфенюк Ліна Венедиктівна, Любенко Олена Мефодіївна, Гуцалюк Лідія Василівна, Кецкало Марія Іванівна. Хороших успіхів у вирощенні молодняка ВРХ добивались Гуцалюк Лідія Василівна, Парфенюк Любов Петрівна та Слободська Ольга Олексіївна (нагороджена орденом Знак пошани).
  У 80-х роках назріваюча економічна криза, характерна для всього СРСР, зачепила і наше село. Темп розвитку почав спадати. За господарством почали рости борги перед державою. Керівництво виявилось безсилим перед наростаючими труднощами. Деструктивні процеси, корупція, занепад духовності, криза в партійному керівництві не могли не проявитись в нашому селі. Тихонюка В.М. було замінено на Григоренка М.Д. людину вольову і напористу, але він теж не зумів виправити становища. На зміну йому прийшов Пахолюк Б.Г., знаючий, енергійний агроном.
  Тривала «перебудова», поширювалась, гласність, нові методи господарювання і привело все це до розподілу колгоспу та сільської ради. З 1989 року в Роговій було створено нове господарство на базі одного села колгосп «Колос». Головою новоствореного господарства став Добровольський А.У., партійну організацію очолював Кецкало В.С., бригадиром у рільництві - Циганчук С.А., зав гаражем - Однокінний Д.Л., бригадиром ракторної бригади Парфенюк М.Ю., очолював тваринництво Парфенюк Ю.Д., головбух Крива С.А. З 1990 року функціонує Рогівська сільська рада, якою керували Кочубій Н.І., Кецкало Н.М., Альховська Н.І., Тихонюк В.В., Зарудняк С.О., а з 2002 року по даний час головує Литвинюк Л.Д.
  Працівники колгоспу «Колос» в перші роки його існування працювали з великим ентузіазмом, добиваючись високих показників у тваринництві, рослинництві. Наприклад, у 1990 році господарство повинно було продати в державу 1200 тонн зерна, а продали 1325 тонн і то лише пшеницею. А Кравець В.І., вирощуючи з рільничою ланкою картоплю, за один рік зумів виконати три плани. Господарство почало розширювати інфраструктуру. Було збудовано комору і токове господарство, тракторна бригада поповнилась 5 новими тракторами, зерновим комбайном, 3 автомобілями. Асфальтом покрились сільські дороги. В селі був створений магазин «Турбота», де жителі могли за значно нижчими цінами, ніж в державних магазинах, придбати продукти харчування: крупи, м'ясо, овочі.
  Але, на жаль, так тривало не довго. В Україні почався процес роздержавлення. Досить міцне господарство, а вірніше його керівництво, не зуміло перебудуватись до сучасних умов, умов переходу до ринкової економіки, між іншим, як не зуміли пристосуватись до нових умов сотні інших колективів. Багато людей втратили роботу і вимушені були її шукати в інших місцях. Таке становище є і до сьогоднішнього дня. На сучасному етапі село Рогова являється орендним господарством, яке спеціалізується на вирощенні зернових та технічних культур. Тваринництво практично відсутнє. Власної техніки в господарстві мало: декілька автомобілів, тракторів, комбайнів, яким не менше 15 років. Культура землеробства запущена, відсутні сівозміни, правда останній рік краще почали обробляти поле, вносити мінеральні добрива, підживлювати культури. Останні роки урожайність зернових становила 20 – 30ц. з гектара.

  Трагедіями для села були війни і голодомори. Особливо катастрофічно позначився на долі села голод у 1932 – 1933 роках. Це лихо принесло більше жертв, ніж полягло земляків у Другій світовій війні. На фронт з села пішло 195 чоловіків, не повернулося – 102. Голодомор забрав, за свідченнями очевидців, приблизно 400 односельчан. Комуністична пропаганда акцентує увагу на куркулях, які нібито і були, також, основними винуватцями голоду. Статистика ж свідчить, що куркулів в Україні було приблизно 5,6 %. В Рогові був один такий «ворожий елемент» - Клименко Сизін. У нього було дві пари коней, кілька десятин землі, на якій він, його дружина і діти працювали від світанку до темної ночі. Ніякої найманої сили в Климентів не було. І носив цей «багач» грубу одежу із домотканого полотна, в штанах був просилений очкуд. Тяжка праця дала йому невеликий дохід і хвороби. В роки колективізації він був розкуркулений, але не репресований. Інший житель, Ганіфат Сода, в південній частині села перекопав пустир і засадив його яблунями і грушами. Від фруктів він мав деяку вигоду. Цього чоловіка заарештували і вивезли із села. Доля його невідома. Були ще люди, яких вважалися «підкуркульниками». Вони нічим не шкодили в роки колективізації. Але Кецкало Ксенофонт поспівчував розкуркуленим, а Парфенюк Гаврило нишком, щоб ніхто не по, дав дулю портрету Сталіна (і знайшовся ж хтось, хто це побачив). Доля обох односельчан трагічна: обоє репресовані. Були серед односельчан і такі, як Тарахтій Андрій, які вірою і правдою служили новій владі. Він в новому колгоспі був об’їждчиком і слідкував, щоб хтось, бува, не поробив якої шкоди. І от, одного разу, Тарахтій А. Застав на скошеному полі Ковальчуків Алізара і Олександру, які збирали колоски (великий злочин у ті часи), бо вже вступив в дію закон про «5 колосків» об’їздчик, не довго думаючи, зірвав з плеча гвинтівку і застрелив жінку. Цього ж вечора Ковальчука Алізара вивезли з села, і сюди він більше не повернувся. Троє малолітніх дітей залишились сиротами. Вбивця ніякого покарання не поніс, а дітей забрали в сиротинець.
  Люди вимирали масово, ховали їх, частіше всього, на кладовищі, в кінці якого була викопана велика яма, а то і біля дороги чи на городі. Ховали без трун - нікому було їх робити. Харчувалися всім, що тільки можна було їсти: бруньки дерев, кору, лободу, листя, коріння, молюски, пташок, котів…
Біля колгоспної комори був сторожем Шпильовий Григорій Теофанович, людина добросовісна і сумлінна. Однієї ночі хтось його вдарив по голові сокирою. Цей чоловік не загинув. Прийшовши до пам’яті, він закрив рану клаптем тканини від сорочки і доповз додому, де йому і була надана необхідна допомога. Після цього зерно, в тому числі, насіневе, було вивезено на елеватор. Виживати людям було дуже важко. Штучно створений голодомор на довгі роки погіршив демографічне становище на селі.
Іншою подією, яка залишила глибокий слід в історії села, стала Велика Вітчизняна війна. Значних боїв на території села не було. Але братська могила в селі є. Тут покояться тіла 14 невідомих воїнів Червоної армії, серед яких двоє – офіцери.
На початку серпня 1941 залишки 6ої і 12ої армій відступали до урочища Зелена Брама. Червоноармійці одного із відступаючих підрозділів за сільським садом (південна частина села) вирили окопи, бажаючи хоча б трохи стримати наступаючі частини гітлерівців. Але фашисти не стали їх атакувати. Вони біля Бойкового лісу (за селом) поставили кілька гармат і артилерійським вогнем збили червоноармійський ар’єргард.
Тут загинуло кілька червоноармійців, ще декілька від ворожого вогню полягли за селом, інші, відступаючи до с. Борщова, впали смертю хоробрих в Гулівському яру. Уже після війни їх останки перенесли до братської могили, а 9 травня 1956 року біля могили спорудили пам`ятник, на постаменті якого вічні слова: «Вечная память героям, павшим за честь, свободу и независимость нашей Родины»
Серед односельчан, які приймали участь в бойових діях, особлива честь випала двом – Кецкало Якову Устимовичу та Гулі Федору Івановичу. Перший приймав участь в параді на Красній площі 7 листопада 1941 року - коли німецькі війська стояли уже біля Москви, а другий – учасник Параду Перемоги - в складі представників Карельського фронту 24 червня 1945 року.
  Співвідношення жертв голодомору та полеглих у Другій світовій війні – 4:1. Голодомор винищив у 4 рази більше односельчан, ніж фашисти.
В Рогові народились і виросли люди, які стали відомими далеко за її межами. Це Заслужений діяч мистецтв УРСР, режисер, актор Казнадій Іван Васильович, офіцери вищого командного складу Гонзуль Петро Устимович, Шпильовий Михайло Ісакович, Мединський Сава Єфремович, Криворучко Онуфрій Архипович, Дарабан Сергій Тимофійович, поетеса Людмила Леонідівна Солончук, вчителі, лікарі, інженери, агрономи, просто хороші робочі люди.
  Найколоритнішою ж постаттю минулого століття в нашому селі є вчителька Костецька Анастасія Платонівна (1898 – 1986), яка все життя вчилась, щоб ці знання передати своїм учням. Щастя її було у спілкуванні з дітьми. Всю себе, до останньої краплини вона віддала дітям. Жила за принципом «Спішіть творити добро».



Про Ятрань

В сиву давнину народ Уманщини потерпав від спеки. Не було дощів не було урожаю, все посохло. Людям загрожувала мерть від голоду і спраги.Боролися за життя наші предки, як могли: копали криниці, але вода пішла далеко під землю. Спробували в іншому місці, але на шляху зустрічалося одне каміння. Люди втратили надію на порятунок. В одному селі жила молода, казкової вроди дівчина Ятрань. Висока, струнка, як молода берізка, золотиста коса, як промінчики весняного сонечка, очі такі блакитні, як небо в погожу днину. А душа! Душа в неї була чиста, як прозорий струмочок, серденько було чуйне до чужого горя.Ятрань розуміла, що її село загине без води, відійшла вона від громади і пішла за село. Дівчина впала навколішки і почала благати: „Господи! Не дай загинути цим людям. Забери життя в мене - хай вони врятуються!..." З очей красуні полилися сльози: кап-кап, кап-кап...Раптом хтось з людей закричав: "Диво!" Так це було диво: за селом з'явилась широка, повноводна річка. Вода була чиста, як в прозорому струмочку і мала відтінок блакитного неба в погожу днину… їх радості не було меж. Аж пізно ввечері згадали про дівчину-красуню. Шукали її всім селом, але знайшли тільки стрічку з її коси. І зрозуміли люди, що ріка і є їх красуня, яка пожертвувала собою заради них, по краплині сліз вилившись у річку.


Автори роботи :
Ковальчук Алла Валеріївна – учениця 8 класу Рогівського НВК Уманського району Черкаської області.
Атаманюк Ангеліна Анатоліївна – учениця 9 класу Рогівського НВК Уманського району Черкаської області. Член краєзнавчо-туристичного гуртка.
Керівники групи :
Кецкало Нестор Михайлович – вчитель історії Рогівського НВК Уманського району Черкаської області.
Багінський Руслан Валентинович – вчитель географії Рогівського НВК Уманського району Черкаської області.



Інші статті: 1     2      3

Зміст